Знайомтеся, це – Сюзанка! Її родина переїхала до маленького міста під Варшавою,
щоб відпочити від столиці. Відпочинок відпочинком (містечко містечком, зелене
подвір’я зеленим подвір’ям, пес псом), а без друга чи подружки – зовсім ніяк. Та
доля милостива до Сюзанки й не тільки пробачає дівчинці її невинні шкоди, а й
дарує їй велике щастя – подружку Марту. І трохи раніше друга Яшка (на нього
спершу були не дружні, а амурні плани ). Чи можна думати про брак фантазії в
дівчинки, батьки якої – митці: мама – художниця, тато – комп’ютерний графік? Ну,
а чого варті бабусі… Хоча бабусі – це завжди ті, котрі точно чогось варті.
Творча сімейка. Це добре й для Сюзанки та її молодшого брата Каспера, і для
книги в принципі. Адже доволі цікавий хід – зробити головних дорослих героїв
творчими особистостями. Це дозволяє припустити, що вони вже позитивно
відрізняються від усіх інших мам і тат: не сварять лише через те, що дитина
забруднилася, граючись у дворі, а розуміють, що людині дев’яти років
психотерапевт часом потрібніший, ніж людині років тридцяти п’яти. А шкільна
психологиня – психологиня, яка знає: Сюзанка – дитя як дитя, зовсім не зла й
точно щаслива дівчинка-батарейка, з котрою насправді відбуваються всі ті
пригоди, про які вона розказує. Названі дорослі – абсолютні антагоністи суворій
учительці-зануді Сюзанки. Зауважте: з усіх дорослих персонажів лише вона –
виразно негативна істота. Перша книга серії «Витівки Сюзанки» написана у вдалій
формі: повість складається з коротких глав (їх можна назвати мікро-сюжетами), у
кожній з яких зображується змістовно «автономний» епізод, і ці епізоди логічно
продовжують один одного. Нова частинка – нова пригода головних героїв, ще можуть
з’являтися нові персонажі, а мікро-сюжети об’єднуються макро-сюжетом (уся
книга). Тобто як «Лотта та її катастрофи» Аліс Пантермюллер і Даніели Коль,
«Буба» Барбари Космовської чи «Зося з вулиці Котячої» Агнєшки Тишки, «Витівки
Сюзанки» – це книжка-ситком. І дуже важлива примітка. Повість Дороти Сувальської
можна читати всім. Мамам, татам, дідусям, бабусям, старшим і молодшим братам і
сестрам, друзям і подругам, нявчикам і гавчикам. Головне – не давати книгу до
рук злим учителькам і вчителям. Хоча можна непомітно підсунути і їм її для
профілактики: може, так вони зрозуміють, що часом краще вірити всьому, що
говорять їхні учні й учениці…
