Путівник у світ різдвяно-новорічних традицій Кінець року неможливо уявити без прикрашання ялинок, шарудіння подарунків,
запаху мандаринів, заспіву колядок, вертепної ходи, тематичного декору і
відчуття дива. Ми віримо, що до нас завітає святий Миколай і залишить гостинець.
Байдуже, під подушкою, під ліжком чи на підвіконні... Згодом ми зберемося родиною на Різдво — з кутею, дванадцятьма стравами й
колядками: хтось на 25 грудня, хтось іще звично на 7 січня. На Новий рік дехто,
можливо, ще чекатиме на Діда Мороза, хтось на Санту, а інші просто обміняються
подарунками, привітаннями й побажаннями. Але для кожного це особливий період,
коли підбиваємо підсумки року, намагаємося намітити цілі на наступні 365 днів і
відчути магію єднання, надії й любові. Навколо круговерті зимових свят, окрім магічності, завжди присутні питання й
історичної складової. Яких символів сповнене традиційне й сучасне українське
Різдво? Чому ми чекаємо Миколая і який він має зв'язок із Сантою? Хто такий Дід
Мороз і чи правда, що він — повністю продукт радянської культури? Коли українці
почали прикрашати ялинку і чи можна казати, що вона заступила собою дідух? Як
співіснували практики святкування Різдва у містах і в селах? Як формувалися нові
канони свята під впливом радянської влади й у часи незалежності? Зимові свята — це сімейні традиції, віра в диво, смаколики й подарунки.
Ґрунтовне дослідження антропологині Дар'ї Анцибор «Під подушку чи під ялинку»
допоможе вам дізнатися, як і коли ці уявлення утвердилися. ЧОМУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ «ПІД ПОДУШКУ ЧИ ПІД ЯЛИНКУ? АНТРОПОЛОГІЧНЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ СВЯТ»? * Ви знайдете відповіді на запитання, як виникли й розвивалися традиції зимових свят на території України. * Допоможе розібратися у міфах, що утворилися довкола постаті Діда Мороза. * Подарує відчуття ностальгії за магією свят, яку всі так чекали в дитинстві. ЦИТАТИ: > Через популяризацію серед народу різдвяних містерій неписьменному селянству
> дохідливо й наочно доносили догмати християнського вчення. Водночас
> нав’язувалися «регламентовані» церковні колядки замість народних, які
> часто-густо мали дохристиянські сюжети й далекі від християнства традиції
> виконання. Тож, так чи інакше, різдвяні звичаї поширювалися. Десь завдяки
> народній традиції, яка освоювала містерії, вертепи і ялинки, десь уже більше
> завдяки церкві, яка зрозуміла, що варто очолювати процеси, поки вони не вийшли
> з-під контролю остаточно. Простіше було заохочувати вірян ставити вдома ялинку
> як нагадування про Едем і переосмислювати її декорування на християнський
> лад. > Треба згадати, що любов до салютів і петард справді дуже давня, і в Європі
> вона сягає Середньовіччя. На українські землі феєрверки ввійшли в моду у XVIII
> столітті. Провести новорічний салют доручали Генеральній артилерії. За ці
> кілька днів вона витрачала до половини річного запасу пороху й петард.
> Козацькі феєрверкери не лише вправно стріляли з гармат, але й фігурно
> викладали вензелі з ініціалами гетьмана та іменитих гостей із порохових свічок
> і ґнотів. Розваги з салютами були популярні протягом наступних століть. Через
> пережитий під час війни досвід для українців ці звуки є такими тригерними, що
> наразі важко уявити, коли феєрверки знову асоціюватимуться зі святом. Тим
> часом гучне святкування — це й досі одна з головних особливостей не лише
> європейської новорічної ночі. У XVIII - XIX століттях по всій Європі стріляли
> й підпалювали порох. Про гучні стрілянини в різних українських містах часто
> згадують в історичних і літературних джерелах. Наприклад, публіцист Павло
> Морозов, писав про одеський звичай стріляти з рушниць і пістолетів усю ніч
> напередодні Різдва й Нового року. Але так було лише до 1825 року, далі
> традиція затихла. Окрім цього, довго жив звичай розстрілювати кутю з рушниць
> на Водохрещу. > …законодавицею різдвяних мод (і взагалі всього шаленства довкола Різдва — від
> декору вашої піжами до оленів на ґанку) стала Америка... В Україні все
> почалося раніше, ніж у США, але через війни, голод і радянську окупацію в нас
> просто не було шансів продовжувати те, що так яскраво зароджувалося в XIX
> столітті. Звісно, магазини реагували на сезонний попит, тож різдвяний
> маркетинг і в нас — далеко не сучасне явище. Вже з 1830-х років у Київ, Одесу,
> Харків та інші великі українські міста завозили фабричні іграшки, які
> замовляли з-за кордону або з тодішніх імперських столиць. З часом з’явилися
> місцеві майстри, готові робити картонажі, коників, візочки для ляльок, музичні
> інструменти та іграшки на замовлення. У Києві з 1834 року цим зайнявся
> німецький ремісник Кордес, що потім переросло у справді прибуткову справу і
> власний магазин на Хрещатику. > Первинно практики обдаровувати одне одного на Різдво не існувало. Її пов’язали
> з біблійною оповіддю про трьох волхвів уже згодом. Спочатку символічні дарунки
> дітям пов’язувалися саме з Миколаєм Мирлікійським.
> > Сьогодні чимало українців вірить, що Миколай — споконвічний, органічний,
> питомий, автентичний, словом, наш справжній дарувальник. Натомість Дід Мороз —
> штучно створений у радянські часи дідуган-покруч. Проте насправді все було
> набагато заплутаніше, а тому цікавіше. На слов’янських теренах Миколай мав
> свої особливості, і дуже важливо це розуміти, щоб скласти повну картинку.
