Артем Петрик — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту
історії та археології Балтійського регіону (Клайпедський університет, Литва),
став свідком та активним учасником подій упродовж усієї «Херсонської Голгофи».
Його книжка про подвиг і малодушність, про спротив і розправу, про відчай та
надію, про останні передсмертні листи та вільні сни в неволі, про тих, хто
мріяв, але не дожив, і про тих, хто вижив усупереч безжальному кривавому часу,
хто, попри терор окупантів та крики катівень, вірив у визволення і не здавався,
не зрадив друзів і принципи — не зрадив Україну. На цих сторінках – пам'ять про
всіх наших, хто вічно тінями стоятиме за плечима й подихом теплого вітру з
таврійських степів не дасть забути, як боровся Херсон, як здобув славу
національного символу спротиву й відданості Батьківщині, як став складовою нової
українськості доби Великої визвольної війни. В основу книжки покладено записи в
щоденнику, який автор вів в окупації, під час звільнення міста та перших тижнів
потому. Оповідь ведеться від першої особи, хоч у ній показано досвід й інших
містян, які мимоволі потрапили в жорна окупації. Збережено також стилістику й
емоційний антураж, властивий першоджерелу.