Ким ми були це книга про людей на війні. Про голоси, імена та позивні. Про Далі
і Руту, протестувальників і пацифістів, про живих і загиблих. Оповіді про
Авдіївку, Львів, Одесу, Херсон, Чорне море. Роздуми про літературу та живопис у
зоні бойових дій, про пам’ять, сни й марення, втому та ілюзорність реальності,
запах війни та постійний «день бабака», зміни у свідомості людей, що перебувають
між світом мертвих і світом живих. Про повітря, яким дихаєш і ніяк не можеш
надихатися, і чисте та ясне небо, де зорі як на долоні. Валерій Пузік поєднує документальну точність із художньою рефлексією, фіксує
спогади, сни, розмови й відчуття, що, як уламки реальності, складають мозаїку
досвіду українських воїнів, митців, добровольців. Це історія не тільки про
боротьбу, а й про внутрішні метаморфози — від юнацької мрійливості до
загартованості війною, від позивних до спроби повернути собі ім’я.
